urn:lj:livejournal.com:atom1:lvp86 lvp86 lvp86 2008-02-20T10:55:19Z urn:lj:livejournal.com:atom1:lvp86:504 2007-02-05T21:24:41Z 2008-02-20T10:55:19Z На Попа запланували йти в перших числах лютого ще перед Новим Роком. І ось наступив довгоочікуваний момент, я зустрів своїх товаришів в п’ятницю 2-го числа в 01:15 на вокзалі в Станіславі з Чернівецького поїзда. Я приїхав тим же поїздом на день раніше, бо мав ще справи в Франківську. Попили теплої кави в так званому кафе на пероні і через якусь годинку приїхав славнозвісний "місцевий раховоз". Ми запхалися в нього швиденько і позаймали місця. Людей багато не було - лише ми (нас було четверо), декілька лижників і бордистів і ще декілька людей. З горем пополам перекимарили якусь годинку-другу, час незамітно пробіг і ми вийшли на станції Ворохта. На вокзалі влаштували невеличкий перекус і щоб не мерзнути, чекаючи маршрутку в центрі, пішли по трасі з села. Десь перед восьмою на горизонті показалася маршрутка Івано-Франківськ - Верховина. І ось ми вже їдемо до повороту в Ільцях. Там довго не думаючи, одягли бахіли і вирушили пішки в путь. Ми йшли не поспішаючи, бо знали що сьогодні плануємо тільки до колиби іти. правда якимось "чудом" ми повернули з дороги трішки зарано і замість того щоб попасти в Дземброню - ми попали в Бистрець (не дивуйтеся і таке буває.... :) ) Там перекусили на зупинці біля школи, не звертаючи уваги на те, що її не має бути в Дземброні :) Пройшли ще трохи селом, зустріли вуйка який нам чемно сказав, що хата від якої починається підйом вже недалеко і тре йти дальше... Ну пройшовши ще трохи ми побачили що щось тут не те і дістали карту. О чудо - ми не там де нам би хотілося... Ну що робити - так нам і треба, подумав я, нема чого планувати на цілий дкнь такий короткий перехід як "Ільці - колиба". Ну на щастя їхала машина від "Укрпошти", водій якої з радістю погодився підвезти нас до повороту в Дземброню. І ще 40 хвилин ходу - і ось вона хата, до якої ми йшли, і чому я зразу не звернув увагу, що ми не туди ішли, мабуть тому, що мене попередній раз підвезли в саму Дземброню. Ну менше з тим...<br />Було десь біля 2-ї години дня. Ми вже піднімалися стежкою до колиби. Зустріли по дорозі учасника альпклубу "Одеса", який спускався зверху, ще кілька людей з рюкзаками ми бачили біля останньої хати на підйомі. Він сказав, що ночував в лісі, а його товариші спустилися раніше. Вони ще з понеділка сиділи під Смотричем і ніяк не могли підкорити вершину, мовляв сильний вітер - здуває з хребта. Чотири дні спроб штурму в них закінчилися невдачею і вони вирішили повернутися. Али ми впевнено прямували до мети. І ось- на горизонті показалася знайома хатина - притулок для багатьох туристів. Погода сьогодні була навіть нічого, на небі де-не-де хмари роздувалися і світило сонечко. Ми втішилися погодою з надією на аналогічну завтра (даремно надіялися...). В колибі дрова навіть були - хтось поприносив кілька кругляків і дошок, завдяки яким в нас температура в колибі почала підніматися. Зварили ми вечерю та й довго не думаючи завалилися спати (це було біля восьмої вечора). <br />Ранок, 6:00 - дзвонить один за одним будильник на мобільних. ... В 9 накінець вибралися. Вийшовши з колиби, побачили знов кілька людей, що наближалися - це були також учасники вищезгаданого клубу, вони прийшли, подивилися на погоду, що не варто йти і побажали нам гарного підйому. До межі лісу дійшли десь за годинку. Завдяки чотирьохденним спробам штурму одеського клубу в нас була чудова протоптана стежка в лісі. А взагалі в снігу провалювалися не вище, ніж по коліна. На межі лісу вже відчувалися неприязливі подихи вітру. Ще якісь пів годинки і ми на гребені. Вітер таки дійсно був сильний, але не такий як на новий рік на Говерлі, тому ми впевнено просувалися вперед. Під одним із "сторожів" Смотрича влаштували перекус і короткий відпочинок. Десь в снігу умудрився порвати кішкою нові ще "не займані" штани (тобто тільки з магазину). Але це все дрібниці, я подумав що нічо їм не станеться якщо добавиться ...<br />... ще один не фірмовий шов. На вершині було порівняно з гребенем затишно (принаймі в ямі між двома обмерзлими жерепами). Я з Любком видерлися на камінь на вершині, щоб можна було сказати, що ми все ж таки пройшли вершину :) Видимість була препогана порядку 30 м, місцями лише розвиднювалося до 100-150 метрів. З тої ж таки скелі я подзвонив до Іванки (veslo), щоб уточнити, яка буде погода на наступний день. Прогноз звісно не дуже втішив, але діватися нікуди - треба йти. На верху завдяки вітру був твердий фірн і йти було добре, лише в деяких місцях провалювалися до колін. Вітер таки суттєво посилився, видимість не мінялася. На всякий випадок ми ішли звязкою, бо вітер чим раз тим сильнішав. Йти було досить складно - в фейс дуло морозяним снігом, температура повітря, враховуючи вітер, була десь біля 10 градусів морозу. Ну дальше 2,5 години "пересування" - і ми в 20 метрах від нас побачили засніжену фотецю (за 25 метрів обсерваторії ще не було видно :) Снігу біля неї понамітало до рівня 2-го поверха. Ми залізли в середину через половину вікна, яке ще не встигло замести. В середині до стелі лишалося стільки місця, щоб стояти лише в непристойній позі. Пів години махання лопатою - ми маємо місце для намету і замуровані оба вікна, тобто частини вікна, які ще не замело до нас. Біля "кухні" прокопали так, щоб можна було стояти на повний ріст. Чай ішов напевно не просто літрами а галонами :) - так хотілося пити. Морозець був пристойний, але пальники нас не підвели і всьо було клас. Повечерявши - ми позалазили в спальники в замерзших ззовні куртках і штанах. Черевики я запхав в кульок і кинув з собо в спальник, щоб зранку вони не були дубовими і їх можна було взути. <br />І знову 6:00 ранку - вже знайома черга будильників, пора вставати... Так як ми закопалися повністю в "катакомбах" - то не мали ні найменшого уявлення про те, що твориться ззовні...<br />...Коли таки прийшов час вилазити - ми одним ударом ноги (ну може не зовсім одним, та й льодоруби здалися в поміч:) розвалили одне закопане вікно і повискакували назовні. Ситуація вкрай розчарувала - вітер був біля 30-35 м/с, мело снігом і нічого не було видно в радіусі 5-10 метрів, морозець був не менше 15 градусів. Знов зв’язвавшиь помаленько пішли в сторону перемички, принаймі компас так казав що в сторону пермички, бо реальне не було видно нічого, в той час мені пригадалася фраза: "видимость нулевая, иду по приборам". Правда все що було - це компас і карта, до ЖПСу ще не дожилися, тому було сутужно. Вітер дув прямо в харю, окуляри замерзли і їх довелося зняти. Періодично збивав бурульни, що виростали на повіках. Пересувалися ми дуже повільно і невпевнено. Продовжувалися пошуки перемички всліпу, так як ніяких орієнтирів не було видно. І ось чудо - компас показує, що ми йдемо в сторону Смотрича. На горизонті починають появлятися кам’яні брили, що свідчить про те, що це дійсно перемичка. Ще трохи згодом - і ми на вершині. Ну тут радості не було меж. Трохи нижче зустріли групу десь з 9-10 чоловік, які йшли на Попа і далі планували на Мармароси. Я розказав їм про ситуацію на хребті і побажав вдалого сходження... Дальше вже та ж дорога вниз... В лісі намело снігу ще так 25 см від вчора і в деяких місцях я ппровалився по пояс, причому по витоптаних слідах групою, що пройшла нам на зустріч. Тут в лісі накінець бозбулися зв’язки, з’їли залишки ізюму і кураги, побалакали по мобільних і в Дземброню. Внизу були в 13:30, а це говорило про те, що ми маємо реальні шанси встигнути на "рейковий автобус" до Львова. Довго не думаючи, найняли вуйка аби завіс нас УАЗом в Ворохту, заплатили ми правда за таке задоволення 170 грн. Перед четвертою вже нашу рукавиці сушилися на батереї вокзалу... НА вокзалі ще було кілька велосипедистів з Івано-Франківська, що видать полюбляють прогулянки снігом.<br />І вот ми сидимо в теплому вагоні, рухаючись до теплого дому, це настільки приємно, якщо подумати що ще трохи і нам би довелося провести ще ніч на Чорногорі.